Читати англійською мовою
В українському медіа-просторі було порушено питання стосовно того, чи можуть волонтери/-ки використовувати РЕБ. Автори/-ки статті висловили думку, що згідно з чинним міжнародним гуманітарним правом (МГП) застосування волонтерами/-ками засобів РЕБ прирівнює їх до військових – як цивільні особи вони не мають право використовувати ці засоби під час виконання своїх місій.
Аби з’ясувати, чи мають право цивільні, зокрема волонтери/-ки, на використання засобів РЕБ, слід проаналізувати деякі аспекти міжнародного гуманітарного права.
Кілзона: Як російські дрони спустошують правобережжя Дніпра
Статус цивільної особи і безпосередня участь у воєнних діях
МГП поділяє населення держав, які воюють, на дві основні категорії: комбатантів та цивільних осіб. У більшості випадків комбатантами є військові, що належать до збройних сил цих держав.
Комбатанти мають право брати участь у воєнних діях, проводити військові операції проти військових цілей сторони-супротивника – тобто уражати комбатантів ворожої сторони та її військові об’єкти.
Що стосується статусу цивільної особи, то він надає людині гарантії того, що держави, які воюють, не мають право робити її мішенню для свого нападу. Водночас – цивільна особа не мала б брати безпосередню участь у воєнних діях проти держав, що воюють, інакше її привілей «недоторканності» зникає і вона стає законною ціллю для ураження. Окрім того, держави набувають право порушити кримінальну справу проти цієї людини за сам факт її участі у воєнних діях. Інакше кажучи, відповідно до МГП цивільна особа протягом усього часу не має брати безпосередню участь у воєнних діях – інакше держава-супротивник та її комбатанти цілком законно можуть спрямувати напад на неї та/або судити за таку участь у воєнних діях.
На жаль, в конвенціях та звичаєвих нормах МГП наразі відсутнє однозначне визначення того, які конкретні дії цивільних осіб кваліфікуються як безпосередня участь у воєнних діях. Втім, Міжнародним комітетом Червоного Хреста (МКЧХ) було запропоновано три критерії, усі з яких мають бути водночас виконані для встановлення безпосередньої участі цивільної особи у воєнних діях:
- Дія цивільної особи ймовірно негативно вплине на військові операції або військовий потенціал держави-супротивника (поріг шкоди);
- Повинен існувати прямий причинно-наслідковий зв’язок між дією цивільної особи та шкодою, яка може бути заподіяною внаслідок такої дії (причинно-наслідковий зв’язок);
- Дія цивільної особи повинна бути спеціально спрямована на те, щоб безпосередньо заподіяти необхідний рівень шкоди одній воюючій державі на користь іншої держави, яка бере участь у збройному конфлікті (мета).
Варто зауважити, що ці критерії є лише тлумаченням МКЧХ того, що становить складову безпосередньої участі у воєнних діях. Водночас ці критерії прямо не прописані у юридично обов’язкових нормах, а тому не можна стверджувати, що вони однозначно відображають сутність феномену безпосередньої участі у воєнних діях в МГП.
Чи має цивільна особа право на самозахист відповідно до МГП?
МКЧХ аргументує, що так – цивільна особа має право на самозахист і такі дії не підпадатимуть під безпосередню участь у воєнних діях, адже в цивільної особи відсутня мета заподіяти шкоду одній стороні, що бере участь у збройному конфлікті, на користь іншої сторони – тобто відсутній третій критерій безпосередньої участі у воєнних діях відповідно до інтерпретацій МКЧХ. Про це, зокрема, нещодавно було згадано в одному з блог-постів МКЧХ його юридичними радниками:
«Особи, які захищають себе від актів насильства, заборонених МГП, або від ординарних злочинів, не можуть вважатися такими, що безпосередньо беруть участь у воєнних діях. Такі акти індивідуальної самооборони не можуть вважатися підтримкою однієї сторони конфлікту проти іншої. Це може бути, наприклад, коли цивільні особи застосовують силу для захисту себе або інших від незаконних вбивств або сексуального насильства…»
Деякі юристи-міжнародники стверджують, що до третього критерію також відносяться випадки, коли цивільні діють на шкоду одній із сторін збройного конфлікту не тільки з міркувань самозахисту, але й з метою особистої вигоди (наприклад, здійснюючи крадіжку військової техніки для її подальшого збуту, аби отримати прибуток) – адже ключовим питанням є те, чи мають ці дії цивільних осіб на меті завдати шкоди одній зі сторін, що воює, на користь іншої сторони. Зокрема, юрист-міжнародник та професор з міжнародного права Майкл Н. Шмітт зазначає наступне:
«Прикладами дій, які можуть кваліфікуватися як пряма участь на підставі перших двох критеріїв, але не відповідають третьому критерію через відсутність зв’язку з воєнними діями, є напади на військовослужбовців з причин, не пов’язаних зі збройним конфліктом, крадіжка військового обладнання з метою його продажу, захист себе або інших від незаконного насильства (навіть якщо воно вчинене комбатантами)…»
Щодо самозахисту, то за логікою МКЧХ було б несправедливо позбавляти цивільну особу її імунітету від подальших нападів та кримінальних переслідувань за те, що вона лише намагалася врятувати себе або інших цивільних від вбивства, нападів, сексуальної наруги, або інших незаконних дій, які як так не мали бути застосовані проти неї. Ба більше, якби самооборона проти забороненого насильства призводила до втрати цивільними особами захисту від подальшого нападу, це по суті становило б легітимізацію здійсненого раніше незаконного нападу.
На користь останнього аргументу варто згадати поправку Мартенса, що є невід’ємною складовою МГП, яка стосується нормативно неврегульованих аспектів ведення війн. Відповідно до поправки Мартенса, у випадках, не передбачених нормами міжнародних договорів, місцеві жителі та воюючі сторони залишаються під захистом і верховенством принципів гуманності та вимог суспільної свідомості. Таким чином, здійснення мирними жителями/-ками самозахисту від злочинних дій з боку комбатантів не позбавляє їх імунітету цивільних осіб, адже це мусить бути виправдано вимогами суспільної свідомості.
Пристрої радіоелектронної боротьби як засіб для самозахисту
РЕБ – це різноманітні засоби, які використовуються для приглушення навігації та роботи ворожих дронів та інших ударних видів зброї, перехоплення ворожих комунікацій для розвідданих, придушення зв’язку між ворожими силами тощо.
Застосування волонтерами/-ками чи іншими цивільними РЕБ може як становити безпосередню участь у воєнних діях, так і не бути нею – це залежить від мети застосування і контексту ситуації. Якщо, як приклад, волонтери/-ки чи цивільні використовують РЕБ для глушіння радіосигналів ворожих дронів при просуванні військової техніки для своїх збройних сил, тоді це вважатиметься безпосередньою участю у воєнних діях через наявність трьох вищезгаданих критеріїв, запропонованих МКЧХ, а саме:
1) такі дії ймовірно матимуть негативний вплив на військові операції/потенціал супротивника, адже РЕБ негативно впливає на роботу дронів супротивника;
2) наявний прямий причинно-наслідковий зв’язок між застосуванням РЕБ та втратою супротивником свого військового потенціалу;
3) РЕБ використано з метою надання переваги одній стороні збройного конфлікту на шкоду іншій.
Втім, використання волонтерами/-ками РЕБ для здійснення самозахисту та захисту життя мирних жителів/-ьок, яким вони надають гуманітарну допомогу, не становить безпосередню участь у воєнних діях, адже відсутній третій критерій МКЧХ: радіоелектронна боротьба застосовується не для того, щоб здійснити військові операції на користь однієї із воюючих держав, а для захисту цивільних від актів насильства.
Необхідність застосування РЕБ волонтерами/-ками під час евакуації цивільних та поранених осіб у прифронтових областях України стає дедалі актуальнішою через загрозу нападів з боку російських FPV-дронів. Так, у своєму поданні правозахисна організація УГСПЛ зазначала, що за перші два з половиною роки повномасштабної війни правоохоронними органами було зареєстровано 799 кримінальних проваджень за фактом скидів вибухових пристроїв на Херсонщині на цивільних осіб та цивільні об’єкти, включно з громадським транспортом. Саме ж явище «полювання» російських дронів з вибухівками за мирним населенням отримало сумнозвісну назву «сафарі на людей».
ЗМІ неодноразово висвітлювали випадки нападів російських дронів не тільки на мирних перехожих, а й на команди волонтерів, що займалися евакуацією місцевих. Зокрема, поблизу Покровська у лютому 2025 російський дрон поцілив у мікроавтобус волонтерів, на капоті якого червоним по білому було написано «ЕВАКУАЦІЯ». Внаслідок влучання волонтер, який був за кермом, отримав серйозні поранення: довелося ампутувати його ліву руку і ногу. У статті про цей випадок Радіо Свобода згадує і про використання засобів РЕБ волонтерами:
«Команда, хоча і мала пристрої для глушіння безпілотників, які можна встановити на автомобілі, не взяла їх з собою, щоб їх не сплутали з військовими машинами».
У квітні знову під Покровськом російські БпЛА атакували автомобіль волонтерів, які евакуювали тварин. Того ж дня на Харківщині росіяни двічі завдали удари FPV-дронами по автівках волонтерів, які везли гуманітарну допомогу до жителів/-ьок села.
У липні 2025 російський FPV-дрон намагався влучити безпосередньо у команду волонтерів, які займалися евакуацією місцевого населення. Представник команди повідомив наступне:
«Дрон побачив нашу місію, почав кружляти та атакував безпосередньо людей, які перебували біля автівки. Люди встигли відбігти, постраждала лише автівка. Росіяни бачили, що ми не військові, у нас брендовані цивільні автівки. Було видно, що багато цивільних, вони збираються виїжджати, що це цивільні заходи».
Через місяць, у серпні, росіяни з використанням дронів знову намагалися уразити волонтерську місію, цього разу на Сумщині. В бік їхнього авто було спрямовано декілька дронів, які розкидали пляшки з вибухівкою; кінець кінцем в них було поцілено FPV-дроном із повноцінним зарядом.
Один із волонтерів у спілкуванні з документаторами Truth Hounds надав наступні свідчення щодо потреби застосування РЕБів під час евакуації цивільних, поділившись враженнями про постійно присутню загрозу атак:
«Щодо РЕБ… Я вважаю, це мій засіб безпеки, який мене захищає, а не зброя. І я не можу РЕБом завдати шкоду… І я відчуваю більше напруження, коли повертаюся з людьми, а не сам. А коли повертаємось з людьми, навіть вони знають допоки приблизно триває небезпечна зона і в машині протягом цього повна тиша».
Цілеспрямоване скерування російськими військовими дронів на цивільних в Україні може становити як воєнний злочин, так і злочин проти людяності. Пабло де Грейф, комісар Незалежної міжнародної комісії ООН із розслідування порушень щодо України, зазначив, що «сафарі» російських дронів проти мирних українців/-ок свідчать про бажання окупантів поширити терор серед цивільного населення, і ці дії становлять серйозні порушення МГП.
Незалежна міжнародна комісія ООН із розслідування порушень щодо України опублікувала у травні 2025 року звіт, в якому встановлено, що з липня 2024 року російські збройні сили систематично атакують дронами мирних жителів/-ьок Херсонщини; «цілі були очевидно цивільними, і під час та в місцях атак не було виявлено присутності військовослужбовців або техніки». У звіті також згадано наступне:
«Оператори дронів використовували відеосигнали, що передавалися в режимі реального часу вбудованими камерами, для націлювання на очевидно цивільні цілі та скидання на них вибухівки. Докази, зібрані Комісією, не залишають сумніву у тому, що виконавці атак мали намір вчиняти ці дії».
З огляду на наведене, застосування волонтерами засобів РЕБ при здійсненні їхньої гуманітарної діяльності є необхідністю як для захисту їх самих, так і для захисту життя цивільних, яким вони допомагають, від воєнних злочинів росіян, які проявляються в умисному спрямуванні дронів на цивільних осіб. Відповідно, в таких випадках використання волонтерами/-ками радіоелектронної боротьби не прирівнюється до безпосередньої участі у воєнних діях, адже відсутній третій критерій такої участі: у волонтерів/-ок немає мети заподіяти шкоди одній стороні збройного конфлікту на користь іншої сторони.
До речі, варто відмітити ще те, що при застосуванні РЕБів для самозахисту волонтери без розрізнення глушать роботу дронів, що розташовані на близькій відстані до них – тобто як російських, так і українських. Таким чином, і російські і українські дрони можуть однаково постраждати від використання радіоелектронної боротьби при здійсненні захисту від них – відтак це розширює аргумент щодо відсутності третього критерію безпосередньої участі у воєнних діях, який передбачає мету надання переваги одній стороні конфлікту на користь іншій.
Водночас варто розуміти, що, крім юридичного контексту, існує також фактична ситуація на прифронтових територіях, на яку теж варто зважати при оцінці доцільності використання засобів РЕБ. Засоби РЕБ це все ж військова технологія, тож і їхнє використання асоціюється насамперед із військовослужбовцями, що може обумовити напад дрона. Військові експерти, з якими спілкувалися Truth Hounds, не радять цивільним використовувати засоби РЕБ через важкодоступність інформації про актуальні частоти, на яких працюють дрони, невміння користуватися цими засобами та їхню загалом низьку ефективність. Військові експерти натомість радять цивільним використовувати детектори дронів із відеорядом, що є значно простішими в користуванні, доступнішими фінансово та не перешкоджатимуть українським військовим.
Висновки
З огляду на наведене, застосування волонтерами засобів РЕБ при здійсненні їхньої гуманітарної діяльності є необхідністю як для захисту їх самих, так і для захисту життя цивільних, яким вони допомагають, від ймовірних воєнних злочинів військовослужбовців РФ, які проявляються в умисному спрямуванні дронів на цивільних осіб. Відповідно, в таких випадках використання волонтерами/-ками радіоелектронної боротьби не прирівнюється до безпосередньої участі у воєнних діях, адже відсутній третій критерій такої участі: у волонтерів/-ок немає мети заподіяти шкоди одній стороні збройного конфлікту на користь іншої сторони.
До речі, варто відмітити ще те, що при застосуванні РЕБів для самозахисту волонтери без розрізнення глушать роботу дронів, що розташовані на близькій відстані до них – тобто як російських, так і українських. Таким чином, і російські і українські дрони можуть однаково постраждати від використання радіоелектронної боротьби при здійсненні захисту від них – відтак це розширює аргумент щодо відсутності третього критерію безпосередньої участі у воєнних діях, який передбачає мету надання переваги одній стороні конфлікту на користь іншій.
Водночас варто розуміти, що, крім юридичного контексту, існує також фактична ситуація на прифронтових територіях, на яку теж варто зважати при оцінці доцільності використання засобів РЕБ. Засоби РЕБ це все ж військова технологія, тож і їхнє використання асоціюється насамперед із військовослужбовцями, що може обумовити напад дрона. Військові експерти, з якими спілкувалися Truth Hounds, не радять цивільним використовувати засоби РЕБ через важкодоступність інформації про актуальні частоти, на яких працюють дрони, невміння користуватися цими засобами та їхню загалом низьку ефективність. Військові експерти натомість радять цивільним використовувати детектори дронів із відеорядом, що є значно простішими в користуванні, доступнішими фінансово та не перешкоджатимуть українським військовим.
— Анастасія Мойсеєнко, стажерка Truth Hounds, випускниця літньої школи Legal skills in a Time of War CEELI Institute.
Матеріал підготовлено в межах менторської програми Truth Hounds.
Читати англійською мовою
Фото: Волонтери евакуйовують літнього чоловіка на спецтранспорті.
Фото: Благодійний фонд «Хаустов»
